Водночас неможливо ігнорувати той факт, що значна частина населення Донбасу є в кращому випадку байдужою, у гіршому – ворожою до України. Ідеться про людей, які стали ядром самопроголошених ДНР і ЛНР, активними посібниками терористів, включно з держслужбовцями, які брали участь у роботі так званих «органів влади» самопроголошених республік, із силовиками, які, зрадивши присягу на вірність українському народові, дозволяли або навіть сприяли незаконному озброєнню та розгортанню діяльності бойовиків. Тому поява пропозицій позбавити таких співвітчизників громадянства, висловлюваніих, головним чином у соціальних медіа, є цілком зрозумілою, хоч і сумнівною з точки зору відповідності чинному українському законодавству.
Нагадаємо, основними нормативно-правовими актами в цьому питанні є Конституція, де закладено принципи єдиного громадянства (ст. 4) і неможливості позбавлення громадянства без згоди (ст. 25), та Закон «Про громадянство України», у якому наведено винятковий перелік підстав для припинення громадянства та визначено (ст. 18), що вихід із громадянства України можливий тільки за клопотанням громадянина. Відповідно до ст. 17 Закону «Про громадянство України», громадянство припиняється: а) внаслідок виходу з громадянства України (припинення громадянства за ініціативою особи); б) внаслідок втрати громадянства України; в) на підставах, передбачених міжнародними договорами України. Підстави для втрати громадянства, перераховані у ст. 19, визначають, що ними є: отримання громадянства іншої держави; добровільний вступ на військову службу іншої країни, яка відповідно до законів цієї країни не є військовим обов'язком або альтернативною (невоєнною) службою.
Теза про те, що люди, які проголосували за створення ЛНР і ДНР, фактично стали громадянами цих республік слабо комутується із статусом цих квазі-політичних утворень, щодо яких запущено процедуру визнання їх терористичними організаціями. Тож позбавлення громадянства за такими мотивами сумнівне, як, утім, і спроби обґрунтувати ініціативи про відмову в громадянстві участю бойовиків разом з російськими силовиками у війні проти України. Де-юре така війна не ведеться, зовнішня агресія не визнана, є лише бойовики-терористи, проти яких ведеться антитерористична операція, що прямо унеможливлює вихід бойовиків із громадянства України, навіть якщо вони цього прагнутимуть. Вже згадуваною ст. 18 Закону «Про громадянство України» не допускається вихід із громадянства України особі, яка клопоче про це, якщо цій особі пред’явлено підозру в скоєнні кримінального злочину або відносно якого в Україні існує вирок суду, що підлягає виконанню. Отже, будь-який бойовик, який отримав статус «підозрюваного», повинен за умовчанням залишитися українським громадянином. Якщо він буде засуджений, то позбавитися громадянства йому не вдасться до закінчення відбуття терміну покарання.
Отже, у чинному правовому полі позбавлення громадянства за прояви сепаратизму, іредентизму чи іншої антидержавницької діяльності є неможливим. Проте відповідна ідея присутня як у обговореннях пересічних громадян як своєрідна форма «суспільної люстрації»; так і в експертних виступах та політичних ініціативах. Так, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» розглядає позбавлення українського громадянства як продовження люстрації. «Комуністи в повному складі, регіонали, нинішні і колишні, які дозволяли собі антиукраїнську риторику, прямо або завуальовано підтримували сепаратистів, їздили в лігво ворога в той час, коли Росія веде неприкриту агресію проти України – усі вони повинні бути позбавлені громадянства і нести кримінальну відповідальність за свої дії. Ідейних сепаратистів необхідно позбавляти громадянства, виборчих прав, державних пільг та соціального забезпечення. Якщо вони не визнають державу Україна, то і держава має право відмовитися від таких “громадян”, які і в майбутньому будуть виступати проти неї», – переконаний лідер націоналістів О. Тягнибок.
Аналогічні думки висловлювали й інші українські політики, щоправда, уникаючи офіційних заяв із цього приводу і обмежуючись виступами в соціальних медіа. Про те, що «громадяни України, які беруть участь у сепаратистських шабашах, мають бути позбавлені українського громадянства», – написав на своїй сторінці у Facebook народний депутат О. Ляшко. Б. Береза, ще будучи керівником інформаційної політики «Правого сектору» теж підтримував цю ідею.
У принципі, теза дискутується в патріотичному сегменті українського політикуму, проте публічних висловлювань не так вже й багато.Активнішими і радикальнішими в цьому плані є громадськість (обговорення https://www.facebook.com/zilya.singelschucher/posts/559506280843436).
Досить активно до подібних обмежень закликають донецькі і луганські проукраїнські блогери й громадські активісти (Д. Казанський, С. Іванов, К. Сазонов), чиї заклики є достатньо вагомими, оскільки саме вони виступають як український «голос Донбасу», причому, у силу власних життєвих обставин і можливостей соціальних медіа – пристрасний, емоційний, а відтак – переконливий.
Експерти до обговорюваних новацій ставляться із засторогою, проте абсолютно неможливими їх не вважають. Так, голова наглядової ради Глобальної організації союзницького лідерства доктор юридичних наук В. Ліпкан переконаний, що наразі постало питання про розгляд проблеми позбавлення громадянства як одного з виду кримінальних покарань за скоєння злочинів проти основ національної безпеки, вчинення сепаратизму та терористичного акту. Нелогічним і таким, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку держави, експерт вважає закріплення принципу неможливості позбавлення громадянства України. Він пропонує внести зміни та доповнення до Закону України «Про громадянство України», видаливши прицип «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України» та запровадивши процедуру припинення громадянства з боку держави.
Власне, існують і законодавчі ініціативи, що передбачають запровадження нового виду додаткового покарання для громадян України – припинення громадянства – довічного чи на певний термін. При цьому ініціатори подібних новацій апелюють до тези про те, що йдеться не про «позбавлення громадянства», що прямо заборонено Конституцією, а про «втрату громадянства», прописаного ст. 19 Закону України «Про громадянство України».
Верховна Рада попередньої каденції відхилила низку законопроектів авторства депутатів від ВО «Свобода» та «Батьківщина», згідно з якими підставою для втрати громадянства України пропонується визнати вчинення особою злочинів, пов’язаних з посяганням на територіальну цілісність і недоторканність України, державною зрадою тощо. Відповідні ініціативи (теж відхилені) висували і депутати парламенту VIII скликання. Показово, що подібна ідея обговорюється і на регіональному рівні.
17 лютого 2015 р. позбавлення громадянства за підтримку сепаратизму ініціювала Львівська облрада, проголосували за звернення до Верховної Ради України, Президента України з проханням внести зміни до ст. 25 Конституції України, Закону України «Про громадянство України», зокрема доповнивши розділ ІІІ статті 17 пунктом 4 такого змісту «за підтримку сепаратизму, збройну терористичну й антиукраїнську діяльність та пропаганду».
З проханням позбавити громадянства України тих, хто підтримує сепаратистські рухи і прагне дестабілізації звернувся до народних депутатів депутат Миколаївської обласної ради В. Підберезняк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.
Незалежна профспілка гірників Донбасу (НПГД) наполягає на прийнятті Верховною Радою законів, що обмежують у правах тих громадян України, які тим чи іншим чином підтримали сепаратизм. НПГ пропонує позбавляти їх українського громадянства у випадках посібництва терористам, якщо ці випадки не підпадають під кримінальну відповідальність. Профспілка вважає, що насамперед покарання повинні понести ті чиновники, керівники підприємств і бізнесмени, які відкрито й таємно співпрацюють з терористичними організаціями ДНР і ЛНР, надають їм усіляку матеріальну та фінансову підтримку.
Для вирішення цього питання досить часто лунають пропозиції скористатися досвідом прибалтійських держав. Як відомо, автоматично громадянство отримали тільки нащадки естонців і латишів, що мешкали на території країн до 1940 р., іншим треба було складати іспит на знання державної мови і історії країни. При цьому частина російського і російськомовного населення, виконавши відповідні вимоги, громадянство отримали, частина ж з різних причин – небажання чи нездатність вивчити мову і історію країни де проживають, небажання служити в армії (служба стосується лише громадян), прагнення їздити без візи до РФ (таке право не поширюється на громадян країн ЄС) залишається в статусі «негромадян». Не мають права натуралізуватися комуністи, ті, хто служив у КДБ, діяв проти республіки антиконституційними методами. Негромадяни мають право жити в країні, працювати, отримувати пенсію.
І. Горбуновс, представник Управління у справах громадянства та міграції Латвії, розповів, що значних відмінностей, які б стосувалися соціальних прав та благ (наприклад, доступу до освіти та медицини), між громадянами та негромадянами немає. «Головна відмінність – політична, негромадяни не можуть брати участі у виборах, не можуть працювати, скажімо, в поліції, адвокатами, на держслужбі», – каже він. Також негромадяни не можуть засновувати політичні партії, служити в народному ополченні. Комерційна діяльність, пов’язана зі зброєю, дозволяється тільки громадянам Латвії або Європейського Союзу. Негромадяни не належать до національних меншин.
Останнім часом негромадяни Латвії почали заявляти про себе в більш активній формі, тут діють «Рух за рівні права» та громадський рух «Конгрес негромадян». На тлі українських подій активізація невдоволених владою в країнах Балтії, об’єдннання їх в організації, проведення акцій протесту, лобіювання цих питань на міжнародному рівні наштовхує на думку про підготовку одного з напрямів активної стадії «захисту інтересів» росіян та носіїв російської культури на території цих держав. Так, недалі як 19 лютого 2015 р., міністр оборони Великої Британії М. Феллон заявив, що таємна підривна діяльність, пропаганда, кібератаки, що використовувалися на ранніх стадіях конфлікту в Україні, можуть бути використані для розпалювання міжетнічної напруженості в Естонії, Литві та Латвії. В Естонії на початку 2015 р. ухвалено зміни до законодавства, що, нарешті, дозволять багатьом негромадянам країни отримати естонське громадянство. Утім, як показує українська практика, навіть надання громадянства всім автоматично не гарантує, що проросійське населення не буде використане як привід та інструмент дестабілізації в країні, яку РФ вважає зоною своїх інтересів.
Водночас через зростаючу загрозу тероризму ідея позбавлення громадянства залишається у світі серед обговорюваних. Так, восени минулого року прозвучала пропозиція міністра закордонних справ Ізраїлю А. Лібермана про позбавлення громадянства нелояльних співвітчизників: «У тих, хто лояльний до Держави Ізраїль, немає жодних проблем – вони залишаться повноправними громадянами країни, служитимуть в армії або проходитимуть альтернативну національну службу. Ті, хто відмічає День Незалежності Ізраїлю як день накби (катастрофи), ті, хто виходить на демонстрації з прапорами ХАМАСа, “Ісламського джихаду”, “Хізбалли” – повинні опинитися поза Ізраїлем, вони мають бути позбавлені ізраїльського громадянства». Голова ізраїльського МЗС посилається на досвід країн Західної Європи, які вже позбавили громадянства деяких бойовиків, що воювали на стороні ІГІЛ. Очевидно, А. Ліберман мав на увазі ініціативу фракції ХДС/ХСС у Німеччині, де уряд республіки за підтримки федеральних земель нині працює над складанням спеціального каталогу, у якому були б перераховані усі можливі варіанти дій і методи тиску на тих громадян ФРН, хто приєднався до терористів на Близькому Сході. Серед цих заходів розглядається також і варіант позбавлення їх німецького громадянства. У Італії і Іспанії також позбавляють громадянства за прихід на військову службу іншої держави без дозволу органів влади власної країни.
У Молдові в травні 2014 р. ліберали-реформатори виступили з ініціативою позбавляти громадянства за підтримку сепаратизму і підбурювання до етнічної ненависті. У Нідерландах почали обговорювати на державному рівні питання позбавлення громадянства за участь в екстремістських організаціях.
Схоже, що в Україні питання позбавлення громадянства залишатиметься актуальним, як мінімум на рівні обговорень у соціальних медіа. З огляду як на його контраверсійність та болючість як для ініціаторів подібного кроку (очевидно, що подібні розмови є реакцією на відверто антиукраїнські та агресивні дії), так і для частини тих жителів України, щодо кого пропонується задіювати, так і на сумнівність із точки зору вітчизняного законодавства і міжнародних норм, є сенс у широкому суспільному обговоренні з метою пошуку шляхів захисту прав мешканців Сходу і безпеки всієї України.
(Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел: Офіційний портал Верховної Ради (rada.gov.ua); Судова влада України (vnm.vn.court.gov.ua); Глобальна організація союзницького лідерства (goal-int.org); Адвокатская компанія «Чудовский и партнеры» (www.advocat.lg.ua); Юридична компанія «Стеценко Підлужний»; «Україна в Інтернеті» (lifeinua.com); Ukrnews (ukrnews24.com); Сегодня (www.segodnya.ua); Варіанти (www.varianty.net); Канал 24 (24tv.ua); Донецкие Вести (www.donetskie.com; Galinfo (galinfo.com.ua); Захід.net (zaxid.net); соціальних медіа Facebook (facebook); ЖЖ (livejournal.com).www.pmlp.gov.lv, www.pctvl.lv, de.exrus.eu, newspb.su, www.eurointegration.com.ua, de.exrus.eu, vinnitsaok.com.ua, www.bbc.co.uk).
Н. Гриценко, власкор НЮБ НБУВ
Немає коментарів:
Дописати коментар