Стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

  На сьогоднішній день, часто трапляються випадки коли роботодавці порушують законодавство про оплату праці, а саме не виплачують працівникам заробітну плату своєчасно або зовсім відмовляють її виплатити.
    До Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 16 серпня 2019 року звернулася особа (категорія: особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення) з питанням щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
   Особа працювала у ТОВ на посаді прибиральниці приміщення. Починаючи з квітня місяця 2016 року ТОВ не виплачувало їй заробітну плату.

   Наказом від 31.08.2018 року про припинення трудового договору (контракту) була звільнена з роботи за ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) (за власним бажанням), однак при звільненні їй не була виплачена заробітна плата, що суперечить ст. 116 КзПП України – при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення ним вимоги про розрахунок. Сума заборгованості з виплати заробітної плати складала 67253,96 грн. (шістдесят сім тисяч двісті п’ятдесят три гривні 96 копійок)
   Вивчивши матеріали справи та зібравши відповідні докази, заступником начальника Славутицького бюро Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Наталією Новик було складено до суду заяву про видачу судового наказу.
    Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
    Відповідно до ст. 94 КЗпПУ, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
    Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпПУ, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
    Відповідно до ст. 116 КЗпПУ, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
   В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.
   Крім того, у разі коли роботодавцем було нараховано але не виплачено заробітну плату, та не вдалося дійти згоди й отримати заробітну плату в позасудовому порядку, чинне законодавство передбачає звернення до суду в порядку наказного провадження.
    Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Тобто, працівник має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу у разі якщо вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є безспірною. Заява про видачу судового наказу подається до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцезнаходженням підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання /перебування заявника без обмеження будь-яким строком. 
   Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Після чого стягувач звертається до державної виконавчої служби з метою примусового виконання.
   Славутицьким міським судом Київської області винесено судовий наказ (справа № 377/704/19, провадження № 2-н/377/60/19) про стягнення з ТОВ на користь суб’єкта БВПД заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, станом на 06.09.2018 року у сумі 67253,96 грн. (шістдесят сім тисяч двісті п’ятдесят три гривні 96 копійок).
   Судовий наказ набрав чинності 24 жовтня 2019 року.