Постанова
Іменем України
12 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 761/38635/16-ц
провадження № 61-13776 св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року в складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") про визнання недійсним кредитного договору № 800002792, укладеного 07 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), а також визнання недійсним договору про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору від 07 грудня 2007 року № 800002792, укладеного 10 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-Банк".
Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 2 від 10 квітня 2014 року внесені зміни щодо дати остаточного повернення кредитних коштів, а саме 07 грудня 2019 року.
Позивач зазначав, що відповідно до умов кредитного договору фактична видача кредиту відбулась шляхом зарахування банком на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 грошової суми в національній валюті еквівалентній 108 161,00 доларів США.
Позивач наручно не отримувала кредитні кошти в доларах США, це дає підстави вважати, що банк на дату видачі кредиту не мав у своєму розпорядженні необхідної кількості іноземної валюти, а тому не мав законного права на укладення оспорюваного кредитного договору.
Вищезазначене свідчить, що укладаючи кредитний договір, банк застосував щодо позивача обман з приводу наявності в нього необхідної суми в доларах США, а відповідно і права на укладення кредитного договору, що є нечесною підприємницькою практикою і, в силу вимог статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", безумовною підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Крім того, відповідачем не проведено переддоговірної роботи з позивачем та не повідомлено про наявні форми кредитування, відмінності між ними, що у свою чергу призвело до укладення кредитного договору на невигідних для позивача умовах.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи дане судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позову є недоведеними та необґрунтованими, оскільки в укладеному між сторонами кредитному договорі чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, валюта кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. При укладенні договору позичальник була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки доказів протилежного позивачем не надано. Позивач скористувалась наданими їй відповідачем кредитними коштами та виконувала умови договору.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішенням про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі (або направити справу на новий розгляд).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не встановили всіх обставин у справі, не дослідили та не надали належної оцінки наявним у справі доказам, не сприяли реалізації стороною позивача своїх прав, передбачених процесуальним законодавством;
- не звернули увагу на те, що позивач фактичноне отримувала кредитні кошти в обумовленій договором валюті (долар США);
- проігнорували той факт, що відповідач не планував надавати позивачу кредит в іноземній валюті, оскільки вчиняв дії, спрямовані на підготовку всіх документів для надання кредиту в гривні, зокрема 05 грудня 2007 року відкрив на ім`я позивача поточний рахунок № НОМЕР_2 в національній валюті, тобто якраз перед підписанням 07 грудня 2007 року спірного кредитного договору;
- не врахували, що відповідач з метою введення позивача в оману стосовно реальної валюти кредиту завуалював процедуру надання кредиту у гривні, зазначивши про конвертацію валюти;
- не надали належної оцінки тому, що під час укладення спірного кредитного договору відповідач замовчав важливу інформацію про умови кредитування - сукупну вартість кредиту та реальну процентну ставку за кредитом, яка не відповідає узгодженому в договорі розміру;
- не надали оцінку тому, що на момент укладення спірного кредитного договору у відповідача не було індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу;
- порушили засади рівності усіх учасників судового процесу, змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, оскільки безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, а також частково відмовили у задоволенні клопотання про витребування доказів, без будь-якого обґрунтування;
- не врахували, що умови оспорюваного кредитного договору є несправедливими для позивача, як споживача банківських послуг.
У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), що є правонаступником позивача ПАТ "Альфа-Банк", із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність її доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відповідь на відзив АТ "Альфа-Банк", в якому виклала незгоду з мотивами, наведеними відповідачем у відзиві, зазначила додаткове обґрунтування вимог касаційної скарги та просила її задовольнити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У липні 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Кривцовій Г. В.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 761/38635/16-ц із Шевченківського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У серпні 2019 року матеріали справи № 761/38635/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року № 339//226-20 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (перебуванням у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами) судді-доповідача Кривцової Г. В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2020 року матеріали справи № 761/38635/16-ц та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслана до Верховного Суду у липні 2019 року, то вона підлягає розгляду у порядку визначеному в ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 грудня 2007 року між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 800002792, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: сума кредиту - 108 161 доларів США, процентна ставка - 13,00 % річних, дата остаточного повернення кредиту 07 грудня 2017 року.
Пунктом 2.7 оспорюваного кредитного договору визначено, що не пізніше 1 дня після виконання позичальником умов, зазначених у розділі № 2 і сплати ним першочергового внеску (у разі необхідності), позичальнику надається кредит через касу кредитора з подальшою конвертацією валюти кредиту у національну валюту та перерахуванням на цілі, визначені пунктом 2.4 цього договору.
Пунктом 2.4 кредитного договору цільове використання кредиту встановлено як часткова оплата вартості двокімнатної квартири за № НОМЕР_3, загальна площа якої становить 66,44 кв. м, житлова площа – 35,92 кв. м, що знаходиться на 4 поверсі житлового будинку на ділянці № НОМЕР_4, що будується у АДРЕСА_1 , та стане власністю позичальника в майбутньому відповідно до умов договору № 16-4/ФБ4 про участь у фонді фінансування будівництва від 22 травня 2007 року, укладеному між позичальником та ТОВ "ФК "Конгрес Ріал Істейт Фінанс".
Згідно із графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який ж додатком № 1 до кредитного договору, сторонами погоджено процентну ставку, комісії за надання кредиту, а також затверджено графік платежів.
Пунктом 5 вищевказаного кредитного договору встановлено, що підпис позичальника на цьому договорі є письмовим підтвердженням про його ознайомлення в письмовій формі до підписання цього договору та повне розуміння інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації надання якої передбачене чинним законодавством України.
Договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 800002792 від 07 грудня 2017 року строк виконання зобов`язань за кредитним договором продовжено до 07 грудня 2019 року.
І з розрахунку заборгованості від 25 жовтня 2017 року, вбачається, що позивач виконувала умови кредитного договору до 31 березня 2015 року шляхом внесення чергових платежів.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Приписами частини першої статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Зі змісту статей 1048-1052 ЦК України вбачається, що істотними умовами кредитного договору є: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Частиною третьою статті 215 ЦК України як підставою недійсності правочину визначено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Так, за частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходили із того, що вимоги позову є недоведеними та необґрунтованими, оскільки в укладеному між сторонами кредитному договорі, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, валюта кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. При укладенні договору позичальник була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання, погодилась на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки доказів протилежного позивачем не надано. Позивач скористувалась наданими їй відповідачем кредитними коштами та виконувала умови договору.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що умови оспорюваного кредитного договору є несправедливими для позивача, як споживча банківських послуг, були предметом розгляду судів попередніх інстанції та їм надана належна правова оцінка.
Зокрема суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до позивача, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомилась та повністю погодилась з його умовами.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач фактично не отримувала кредитні кошти в обумовленій договором валюті (долар США), Верховний Суд відхиляє, оскільки, як встановлено у процесі розгляду цієї справи, сума кредитних коштів, визначена в доларах США, конвертована та перерахована Банком на цілі, визначені в пункті 2.4 кредитного договору, а саме часткову оплату вартості двокімнатної квартири за № НОМЕР_3, загальна площа якої становить 66,44 кв. м, житлова площа – 35,92 кв. м, що знаходиться на 4 поверсі житлового будинку на ділянці № НОМЕР_4, що будувався у АДРЕСА_1 , що не заперечувалось позивачем та ї представником.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, який їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, а тому оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик
Немає коментарів:
Дописати коментар