18 травня – День вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цього дня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар, яка завершилася 20 травня.
До цих злочинних дій було залучено 32 тисячі співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до пів години, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Насправді ж удавалося зібрати в середньому 20–30 кг речей і продуктів. Протягом двох днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Під час головної хвилі депортації було виселено 180 014 осіб, для перевезення яких використали 67 ешелонів. Крім того 6 тисяч кримськотатарських юнаків окремо відправили на наряди Головного управління формування резервів до Гур'єва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тисяч кримських татар заслали на роботи до таборів тресту "Московуголь". Загалом за перші два дні було вигнано з Криму 191 044 особи. Окремо 5989 людей, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого "антирадянського елементу" заарештували під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися у зведеннях про вигнанців.
Під час червневих депортацій болгар, вірмен, греків та "іноземних підданих" було додатково виселено 3141 кримського татарина з числа тих людей, яким пощастило врятуватися у травні.
Таким чином загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тисячі осіб на загальне спецпоселення, 6 тисяч – у табори управління резервів, 6 тисяч – до ГУЛАГу, 5 тисяч спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом – 200 тисяч осіб.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар дорогою загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар із лав радянської армії. Протягом 1945–1946 рр. у трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз'єднатися з родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 року "Про правовий статус спецпоселенців" відзначалося, що ці люди користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому не мають права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них. Голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а про всі зміни у сім'ях необхідно було доповідати міліції у триденний термін.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар у місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар.
Після депортації радянський режим удався до нівелювання історичної пам'яті про кримську державність і кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.
20 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 "Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави", якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення у складі України, а також 17 квітня 2014 року – Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою".
За матеріалами сайту Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар