Держа́вний Гі́мн Украї́ни — один із головних державних символів України поряд із прапором і гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля»: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Вікіпедія
Офіційна музична редакція ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року, текст гімну затверджено законом України «Про Державний гімн України» 6 березня 2003 року[1].
Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського і Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка та Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
Пісню нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919 р. денікінцями у вогонь було кинуто 60 примірників «Ще не вмерла Україна», які в 1917 році випустила видавнича Українська спілка.[2]
Історія
Попередні національні гімни
Перша музична символіка українського народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну — в сучасному розумінні — виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Як свідчить «Слово о полку Ігоревім», пісні закликали воїнів до хоробрості, аби здобути «князю славу», відплатити ворогам «за землю Руську», за рани. Перед вирішальною битвою на р. Калці 1223 р. проти татаро-монгольських військ руські дружини співали «З нами Бог, розумійте язици». Перед битвою при Грюнвальді 1410 року, що відбулася між військами Тевтонського ордену та об'єднаною польсько-литовсько-українською армією, з уст воїнів як гімн звучала пісня «Богородиця».[2]
Ближчими до жанру гімну були козацькі пісні. Вони звучали як присяга перед Богом і Землею, честю і сумлінням.[3] У період козацької доби особливо популярною була пісня «Нумо, хлопці, до зброї»: «Ой зібрались були чайку рятувати / Славу добувати / Ой, чи пан, чи пропав — двічі не вмирати / Нумо, хлопці, до зброї!». Пізніше поширилися патріотичні пісні, такі як «Пісня про Байду», «Ой, на горі, там женці жнуть», «Засвіт встали козаченьки».
Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну. Його заміняли рідні патріотичні пісні, часто релігійного характеру, що не охоплювали долі всього народу.[2]
Під час «Весни народів» 1848-49 років Головна Руська Рада визначила гімном Галичини пісню на слова греко-католицького священника о. Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всім приносим».[4] Помилково вважалося, що автором музики є галицький композитор Теодор Леонтович. Однак за останніми дослідженнями музику до цього гімну склав греко-католицький священник о. Михайло Вербицький, автор музики й до сучасного Гімну України.
На Закарпатті в ті ж роки Олександром Духневичем був написаний гімн «Я русин єсмь і буду»: «Я русин єсмь і буду / Чесний мій рід не забуду / Русин був мій отець і мати / Руська вся родина». Перу Духневича належить і вірш «Подкарпатські русини», який став офіційним гімном краю до 1939 року.
Загальноукраїнського характеру набула пісня на слова Тараса Шевченка «Заповіт», яку у 1868 році Микола Лисенко поклав на музику. З того часу поширюється традиція слухати спів «Заповіту» стоячи. Крім нього, часто виконуються також «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського). Своєрідними військовими гімнами стали й пісні «Ой, у лузі червона калина», «За рідний край», марш «За Україну, за її волю» та інші.[3]
Пісня-хор «Ще не вмерла Україна»
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»)[5]. Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через пів години вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив[6]. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном[7]. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію[8].
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» у номері 4 за 1863 рік. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, греко-католицький священик о. Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863 році, з нотами — в 1865-му. Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку[9]. Перший запис народного гімну «Ще не вмерла Україна» на звукову доріжку (грамофонну платівку) був здійснений у жовтні 1910 року у Кельні найвідомішою звукозаписною фірмою «Grammophon». Соліст — Модест Менцинський у супроводі оркестру. Звукорежисер Артур Кларк.[10][4]
Часи УНР та ЗУНР
У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання «Нью-Йорк таймс» опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:
Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського і Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка та Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
Пісню нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919 р. денікінцями у вогонь було кинуто 60 примірників «Ще не вмерла Україна», які в 1917 році випустила видавнича Українська спілка.[2]
Радянська доба
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної республіки в його складі, то варіант використання пісні «Ще не вмерла Україна» було відкинуто, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Пісня була оголошена буржуазно-націоналістичною. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна». Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику групою композиторів під керуванням Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 роки.
Гімн «Ще не вмерла Україна» було вперше публічно заспівано 24 вересня 1989 року на головній сцені фестивалю «Червона рута». Почав виконувати Василь Жданкін і до нього долучилися Віктор Морозов і Едуард Драч.
Доба Незадежності
15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) державного гімну затвердила Верховна Рада України[14], що знайшло своє відображення у Конституції України. Усю оркестровку здійснив Олександр Морозов[15].
Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України»[16], котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроєктом пропонувалося затвердити як державний гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспівом пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». З прийняттям цього закону стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013–2014 років. Композитор Валентин Сильвестров, що виходив на акції протесту в Києві, так охарактеризував український гімн:
" Гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ століття. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають[18]".
Закон України «Про Державний гімн України»
Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
- «Ще не вмерла України і слава, і воля,
- Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
- Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
- Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
- Приспів:
- Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
- І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.
Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.
Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Стаття 4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України Л. КУЧМА: м. Київ
- 6 березня 2003 року
- № 602-IV
- Список літератури
-
1. 929.6(477) В 42
Відродження української національної символіки : зб. ст. / упоряд.: А.
Бережина, А. Гречило, А. Малієнко. —Київ : Видавничий дім журналу
"Пам'ятки України", 2021. — 559, [1] с.
2. Державний гімн України: історико-правові аспекти: збірник документів і матеріадів / Заславська Л. В., Голубовська В. С., Дорогих С. О.; НДІІП НАПрН України. — Київ : ТОВ «Видавничий дім „АртЕк“», 2020. — 98 с.
3. Державні символи України / Упор. А. П. Ярещенко. — Харків.: Факт, 2008. — С. 7—17.
4. 63.3(4УКР) / 9(С2)
Е 64
Енциклопедія історії України : [в 5 т.]. Т. 2. Г - Д / НАН України,
Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ;
редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. — Київ : Наукова думка, 2004 . —
511, [11] с. : іл.
5. 92.0 / 03
Е 64
Енциклопедія Сучасної України. Т. 5. Вод - Гн / НАН України, Наук. т-во
ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т енцикл. дослідж. ; голов. редкол.: Дзюба І. М.
[та ін.]. — Київ : [б. в.], 2006. — 727 с. : іл.
6. Національна символіка незалежної України: Методичні рекомендації для
викладачів і студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних
закладів / М. І. Бушин, І. Ю. Мащенко, В. Ф. Юзвенко — Черкаси: ЧІТІ,
2001. — 48 с.
7. 67 / 34
Ю 70
Юридична енциклопедія. Т. 1. А - Г / НАН України, Ін-т держави і права
ім. В. М. Корецького ; редкол.: Ю. С. Шемшученко [та ін.]. — Київ :
Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1998. — 669 с.
Періодичні видання:
1. Галюк М. Головченко В. Історико-правова ґенеза державної символіки України / В. Головченко // Віче. — 2009. — № 8. — С. 8—11.
2. Ковальський В. Останній атрибут держави: Державний гімн України / В. Ковальський // Юридичний вісник України. — 2007. — 8—14 вересня. — С.2—3.
3. Маляренко В. Державний гімн як дзеркало нації / В. Маляренко // Право України . — 2013. — № 5. — С. 374—380.
5. Творець Національного гімну / М. Галюк // Культура і життя. — 2005. — 3—5. — С. 1.
6. Чередниченко Д. Безсмертне слово поета як основа народної пісні і Державного гімну України / Д. Чередниченко // Народна творчість та етнографія. — 2004. — № 1/2. — С. 18—21.
Бажаєте першими отримувати найактуальніші новини? Натисніть "стати прихильником" |
|
|
Немає коментарів:
Дописати коментар