Експерти вбачають причину в недостатньому фінансуванні медичної галузі, у недосконалості законодавства та застарілій моделі медичної освіти. Медицина країни потерпає від непослідовної соціально-економічної політики та нерівних умов для ведення медичної практики різними суб’єктами господарювання. І хоча законодавство України і передбачає забезпечення цієї галузі бюджетними видатками в розмірі не менше ніж 10 % від обсягу національного прибутку, та за 11 років існування відповідного Закону жодного разу цю норму не було реалізовано. На фінансування медицини в Україні виділяється тільки 3 % ВВП країни . Тобто на сьогодні державний бюджет забезпечує українську медицину тільки половиною необхідного мінімуму, іншу половину фактично доплачують громадани з власної кишені, купуючи необхідні ліки, сплачуючи за медичні послуги та обстеження. Нині маємо всі переваги й недоліки ринкової економіки, проте медична галузь в Україні все ще функціонує за успадкованим з радянських часів залишковим принципом розподілу фінансування. Подібний стан справ не задовільняє ні лікарів, ні пацієнтів, ні громадськість у цілому. У країні вкотре назріла гостра необхідність у реформуванні існуючої системи охорони здоров’я. За результатами соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, найбільш очікувана реформа для українців – це реформа вітчизняної медицини. 43,6 % поставили її на перше місце.
Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я України на період 2015–2025 рр., з яким можна ознайомитися на сайті Міністерства охорони здоров’я, готувався протягом трьох місяців спеціалізованою експертною групою, до складу якої увійшли також іноземні експерти. Документ визначає зміст, бачення, принципи, пріоритети, завдання та основні заходи для вітчизняної галузі охорони здоров’я на наступні 10 років. На меті є визначення напрямів і механізмів формування нової системи охорони здоров’я, реалізація яких сприятиме збереженню та зміцненню системи громадського здоров’я, пріоритетності профілактичного напряму діяльності сфери охорони здоров’я, зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності населення, підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги, запровадженню ефективних організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, підвищенню соціальної справедливості й захисту прав громадян на охорону здоров’я.
Розпочаті на початку грудня минулого року громадські обговорення та розгляд цього проекту в професійних колах триватимуть до лютого року поточного. Наступним кроком має стати оперативна розробка плану дій з його реалізації.
26 грудня 2014 р. на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я під головуванням керівника комітету О. Богомолець відбулася презентація цього проекту народним депутатам. Загалом документ охоплює шість напрямів реформування:
– надання медичних послуг;
– фінансування галузі;
– управління;
– людські ресурси;
– інформатизація галузі;
– використання технологій, товарів та ліків.
Аналізуючи ситуацію, що склалася, учасники засідання констатували: Українська держава посідає останнє місце за кількістію грошей, які витрачає держава з бюджету на кожного пацієнта в рік – 149 дол. Наприклад, у Німеччині в чотири рази менше лікарень, ніж в Україні, а витрати на кожного пацієнта у 20 разів вищі. У лікувальних закладах країни кількість ліжок сьогодні вдвічі перевищує європейські нормативи. Через застарілі технології тривалість стаціонарного лікування в нашій країні на 50 % довша, порівняно з країнами ЄС. Тож трансформація фінансування вітчизняної медицини в умовах ринкової економіки просто необхідна, щоб зробити систему охорони здоров’я ефективною, а медичні послуги – якісними.
Згідно з проектом стратегії, реформ має зазнати сама структура Міністерства охорони здоров’я, позбавившись більшості не властивих їй функцій. Так, з 2015 р. заплановано вивести з МОЗу закупівлю ліків. Скоріше за все, цим займатимуться міжнародні організації – ЮНІСЕФ та ВООЗ, що, на думку розробників стратегії, зламає більшість корупційних схем та зможе запобігти зловживанню при держзакупівлях ліків, медичного устаткування\оснащення та медпрепаратів. Також планується суттєве зниження вартості базового переліку лікарських засобів, які необхідні для підтримки здоров’я українців. На цінову політику позитивно вплине впровадження електронних торгів для іноземних фармвиробників та можливість визнання ліків, які вже пройшли реєстрацію в ЄС, США, Канаді, Японії та інших країнах із суворою регуляторною системою. Адже їх реєстрація в середині країни є далеко не безкоштовною, що і позначається на кінцевій вартості препаратів. Разом з тим планується зменшити кількість дозволів для початку фармацевтичного бізнесу. За словами міністра охорони здоров’я О. Квіташвілі, очікується доволі швидкий результат цих дій – протягом двох-трьох місяців ціни на лікарські засоби повинні впасти на 20–30 %.
У проекті документа передбачено, що Міністерство охорони здоров’я займатиметься моніторингом, аналізом та управлінням системою охорони здоров’я, розробкою стратегій, здійснюватиме опосередкований нагляд за дотриманням законодавства через участь в керуванні незалежними агенціями. Крім того, МОЗ та обласним управлінням охорони здоров’я рекомендовано провести реструктуризацію з метою подальшої злагодженої взаємодії з іншими міністерствами. Планується, що Державну санітарно-епідеміологічну службу України та ряд інших служб замінить Система громадського здоров’я. А новостворений Національний центр контролю за захворюваннями та громадського здоров’я об’єднає в собі заклади, що виконують ключові функції у сфері громадського здоров’я з метою покращення стратегічного планування та реалізації нової політики.
Радикальні перетворення чекають на систему функціонування медичних закладів. Оптимізація мережі лікарень полягатиме в ліквідації багатопрофільних поліклінік при центральних районних і міських лікарнях. Самі ж лікарні набудуть автономності в адміністративній діяльності та розподілі свого фінансування, зможуть залучати кошти з різних джерел, матимуть свої банківські рахунки. Наразі медзаклади в Україні є дуже залежними від держави, яка чітко регламентує, серед іншого, і ставки медпрацівників, і вартість утримання пацієнта, не задовольняючи при цьому реальних потреб ні тих, ні інших. Автономність управління в лікарнях дасть можливість запобігти ситуаціям з надлишком чи дефіцитом лікарів, а відтак, кількість медичних працівників та їх спеціалізація будуть приведені до реальних потреб на місцях.
Постулати стратегії викликали певне занепокоєння профільних лікарів. Чутки, дезінформація, очікування скорочень за непотрібністю «новій системі» – усе це наслідки недобросовісної інформаційної кампанії, зазначають розробники стратегії. Лікарі насправді поки що не орієнтуються в цій ситуації. «Фінансуватиметься не ваша посада та посадові обов’язки, а медична послуга. Тільки тоді, коли лікар зрозуміє, що він не є жертвою реформи, а має її очолити, буде розуміти цілі реформи, можна досягти успіху в покращенні медицини в Україні», – пояснює З. Черненко, голова Комісії з питань реформування системи охорони здоров’я Громадської ради при МОЗ України. «Лікарям дадуть можливість ставати суб’єктами підприємницької діяльності. З одного боку, це зручно. Для чого в селі лікарня, якщо можна мати одного лікаря на три села? Він зможе об’їхати своїх пацієнтів на машині. Але для лікаря це додаткове навантаження. Той, хто хоч раз стикався із звітністю суб’єкта підприємницької діяльності, це добре розуміє. Чи готові лікарі до цього? Хтось має надавати лікареві ці навички та знання. Якщо цього не буде зроблено, ми не отримаємо цілей, поставлених перед медичною реформою», – додає З. Черненко.
До речі, у Німеччині після об’єднання Східної та Західної Німеччини лікарям запропонували на пільгових умовах відкривати приватні кабінети, орендувати приміщення в поліклініках, а також брати кредити на оренду чи будівництво нових приміщень для приватної практики, придбання нової медичної апаратури, комп’ютерів тощо. Таким самим шляхом може піти й Україна, попередньо підготувавши відповідні закони про громадську та приватну власність і медичну практику.
Особисте ліцензування – нововведення стратегії, – цей термін лякає багатьох медиків. Насправді це оновлення наявної системи п’ятирічної атестації лікарів, який набагато краще зможе контролювати їх професійність та дасть змогу запровадити нові моделі стосунків між лікарями та громадою на принципах приватно-державного партнерства.
Також проект стратегії пропонує пацієнтам змінити радянську медичну філософію на філософію сімейного лікаря. Реформатори акцентують: медицина повинна бути заснована на сімейних лікарях, як це відбувається в розвинутих країнах. Так, у Великій Британії, чия система охорони здоров’я вважається однією з найефективніших у світі, 90 % послуг надається на первинній ланці медичної допомоги лікарями загальної практики, у Нідерландах – 93 %. Hа засадах сімейної медицини планується вдосконалити та розвити систему первинної медико-санітарної допомоги задля забезпечення доступу населення не тільки міст, а й сіл та селищ до кваліфікованої та сучасної медичної допомоги шляхом створення на рівні міст і районів центрів первинної медичної допомоги з повним адміністративним, фінансовим і функціональним розмежуванням їх діяльності від вторинного рівня. Безумовно, в Україні існує серйозна проблема з медичним забезпеченням людей у селах, невеликих містечках – у лікарнях застаріле обладнання та багато інших проблем. Показовим є досвід Грузії, де подібну проблему вирішили приблизно на 80 % за допомогою фінансової мотивації. Лікарям, які працюють у таких населених пунктах, дали можливість стати приватними підприємцями, їх звільнили від податків. Тим, хто йшов працювати у віддалені місця, давали державні гранти (еквівалент кількох тисяч доларів). Цих грошей вистачало на елементарне облаштування та косметичний ремонт кабінету.
З іншого боку, якщо для районів практикуючий лікар загальної практики може стати реальним поліпшенням доступності та обсягів медичної допомоги. Проте, на думку багатьох експертів, варто подумати чи потрібно також ліквідовувати вже існуючі профільні кабінети у великих містах без урахування масштабів територій, особливостей окремих регіонів, сільської місцевості, великих міст і столиці. Чи ефективні будуть такі загальні нормативи.
Розробники проекту запевняють, що впровадження сімейної медицини дало б, нарешті, зконцентрувати належну увагу на заходах профілактики хвороб на рівні сімейного лікаря. Світовий досвід показує, що 60 % роботи сімейного лікаря полягає саме в профілактиці, тоді як у нашій країні сьогодні, на жаль, цим не займається жоден лікар.
Проте введення в Україні програм щодо задіяння сімейної медицини породило певний супротив з боку ряду фахівців, які не вважають за можливе прискорену підготовку необхідної кількості лікарів загальної практики з подальшою перекваліфікацією лікарів-терапевтів та лікарів-педіатрів на спеціальність «сімейний лікар/лікар загальної практики». Адже згідно з «орієнтовним переліком медичних послуг», сімейний лікар повинен однаково добре розбиратися і в хворобах старенької бабусі, і двомісячної дитини, знати на зубок офтальмологію, гінекологію, імунологію та інше, а також «проводити невеликі хірургічні втручання». Поверхневе володіння предметом може бути небезпечним, тому короткострокові шестимісячні курси є неприйнятними для спеціалістів медичної галузі, упевнені вони.
З особливою насторогою противники повсюдного впровадження лікарів загальної практики ставляться до можливості зникнення з медичної арени України педіатрів. Дитина – не маленький дорослий, а педіатрія – це окрема спеціалізація, до якої потрібно підходити і дбайливо, і відповідально. Свого часу в Польщі теж спробували відмовитись від педіатрії – через три роки, коли рівень дитячої смертності поповз угору, від експериментів з дитячими лікарями відмовилися. У свою чергу В. Курпіта, голова Стратегічної дорадчої групи, запевняє, що в Україні педіатричну службу все ж буде збережено – поряд із сімейними лікарями в центрах первинної медико-санітарної допомоги продовжать працювати педіатри, акушери-гінекологи та стоматологи.
Належної уваги на шляху реформування української медицини приділено стану екстреної медичної допомоги, яка на сьогодні вже пройшла часткове реформування, проте вочевидь потребує подальших змін. Як показала практика, задекларовані раніше європейські стандарти з забезпечення приїзду бригад швидкої до пацієнтів (у межах 10 хв у містах та 20 хв у сільській місцевості) у нашій державі залишаються невиконуваними. Існуюча система державних трансферів до рівня села, селища та міста не дозволяє забезпечити якісну медичну допомогу на всіх рівнях. Серед основних причин – затори та неналежна нумерація будинків, застарілий автопарк швидких та дороги в районах. Сьогодні ми все ще маємо кричущі факти відмови виїзду бригади до віддалених селищ через погодні умови. Проект стратегії знову порушує проблему забезпечення координації діяльності та доступності в наданні екстреної медичної допомоги. Водночас громадськість занепокоєна тим, щоб реформатори, вирішуючи проблеми своєчасності приїзду швидкої не оминули увагою і проблему якості самої екстреної допомоги, повні бригади та кваліфіковані лікарі для якої, на жаль, рідкість. Через брак фахівців подекуди на виклик їде тільки фельдшер. Згідно з опитуваннями, у лікарських колах роботу на швидкій визнають непрестижною та найскладнішою у всіх відношеннях.
Негайної уваги в роботі служби потребує робота диспетчерів, адже загальновідомо, що існує так звана фільтрація екстрених викликів, наприклад, випадки відмови виїзду до людей похилого віку, що є неприйнятним для цивілізованої країни.
Існуючий стан справ в Україні доводить, що сьогодні наші лікарі зацікавлені у хворому пацієнті та в процесі лікування, а не одужанні. Отже, створення умов, за яких надавати не¬якісну медичну допомогу, стане економічно невигідно, має стати, нарешті, пріоритетом у роботі з розбудови української медицини.
Труднощів з державним фінансуванням медицини на різних етапах свого розвитку зазнали багато країн світу. Для багатьох з них введення медичного страхування стало вирішенням ключових соціально-економічних проблем. На сьогодні страхова медицина виступає реальною альтернативою бюджетному фінансуванню, яке вже не спроможне забезпечити в Україні конституційне право громадян на отримання безоплатного медичного обслуговування. Розвиток ринку медичного страхування стає об’єктивною потребою, адже, як показує практика, він дає змогу створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної та високоякісної медичної допомоги, зменшує навантаження на державний і місцеві бюджети та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допомогає уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищує фінансовий стан працівників медичних установ.
Саме тому розробники вищезгаданого проекту стратегії реформування вітчизняної медицини порушують питаня про необхідність поширення страхової медицини і в нашій країні.
Медичне страхування належить до класичних видів страхування з яскраво вираженою соціальною спрямованістю та поділяється за формами на обов’язкове медичне страхування і добровільне медичне страхування. Медичне страхування, яке провадиться в обов’язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством та координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов’язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю. Основною перевагою обов’язкового медичного страхування є цільове та децентралізоване формування фінансових ресурсів, що спрямовані не в бюджет, а безпосередньо на потреби закладів охорони здоров’я. Завдяки цьому втрачається характерна загальним надходженням безадресність та анонімність. Однак існують також і недоліки, зокрема, можливість ухиляння платників від відрахувань; залежність від темпів економічного розвитку; необхідність створення відповідних контролюючих органів. Крім того, такий вид страхування не може забезпечити надання допомоги у разі захворювання, лікування якого вимагає надто великих затрат; надання висококомфортних умов лікування та ін. Саме тому систему обов’язкового медичного страхування часто доповнює система добровільного медичного страхування.
Добровільне медичне страхування (далі – ДМС) є одним із сегментів страхового ринку, який досить активно розвивається в Україні. Популярність ДМС у нашій державі рік у рік зростає, про що свідчить позитивна динаміка зростання кількості укладених договорів та сум страхових платежів . Хоча зростання ринку ДМС фахівці повязують більшою мірою з підняттям цін на медикаменти та медичні послуги. На сьогодні на ринку ДМС в Україні працюють близько 30 страхових компаній, що мають різні можливості, досвід і авторитет. Середній рівень виплат становить понад 60 %.
Незважаючи на те що медичне страхування вже перестало бути ексклюзивною послугою, поліси ДМС, як і раніше, залишаються досить дорогим задоволенням. Вартість найдешевших продуктів економ-класу для клієнта від 17 до 35 років, що покривають тільки оплату медикаментів в амбулаторії та стаціонарі, становить приблизно 50 грн на місяць. За поліс з якісним медичним супроводом та оптимальним співвідношенням ціни та покриття ризиків обійдеться українцю даної вікової групи в 9–10 тис. грн на рік. При цьому така ж програма в рамках корпоративного страхування коштує майже вдвічі дешевше. Потрібно зауважити, що в цілому ринок ДМС у нашій державі розвивається за рахунок корпоративного напряму. Наразі українським законодавством не передбачені податкові пільги на медичне страхування персоналу, тож підприємства змушені це робити за рахунок власних прибутків. Звідси і статистика: тільки 2–3 % від загальної кількості населення є застрахованими в системі ДМС. Вочевидь, однією з причин такої статистики є також і достатньо висока вартість програм. Низький рівень платоспроможності та страхової культури громадян України наряду з відсутністю відповідної законодавчої бази стали актуальними проблемами сучасного страхового ринку нашої держави, що потребують вирішення.
Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, вважають Німеччину (1881 р.). Тут, як і в Бельгії, Нідерландах, Швеції та Японії, медичне страхування має обов’язковий характер. Британська та італійська модель характеризується превалюванням бюджетної системи фінансування, там обов’язковим медичним страхуванням охоплено
1/3 населення країни. В Америці близько 90 % населення країни користуються послугами приватних страхових компаній, стахова медицина є змішаною (страхово-бюджетною). При цьому за статистикою з 300 млн жителів 47 млн не мають узагалі медичної страховки та позбавлені доступу до кваліфікованої допомоги, ще 50 млн застраховані по мінімуму, що не дає їм змоги розраховувати на дорогі ліки та складні операції. Щодо країн пострадянського простору, у яких реформа охорони здоров’я триває і ще не досягла рівня держав з високорозвиненим соціально-економічним устроєм, то найголовніше їх досягнення полягає в тому, що система охорони здоров’я там принаймні збереглась. Так, у Грузії, попри визнання її медичної реформи неефективною , все ж вдалося застрахувати половину населення через державні програми, другу половину (це зробили приблизно рік тому) перевести на загальне страхування. Соціальна система медичного страхування Молдови покриває 90 % послуг для громадян республіки, там діє Національна компанія медичного страхування.
Тільки незначна кількість країн може дозволити собі взяти відповідальність щодо майже повного забезпечення медичної допомоги виключно на бюджетній основі. У більшості ж країн намагаються поєднувати різні системи фінансування системи охорони здоров’я. Постійне зростання потреб на підтримку галузі повязане зі збільшенням загроз здоров’ю громадян у сучасних умовах, серед яких особливе місце посідають глобалізаційні процеси, повязані з міграцією населення та поширенням інфекційних захворювань. Більше того, сам темп життя та розвиток інформаційних технологій, окрім позитивних зрушень в економіці, породжують цілу низку стресових ситуацій, які негативно впливають на стан здоров’я населення.
Зрозуміло, що ідеальних систем охорони здоров’я у світі не існує. Більше того, механічне використання Україною моделі функціонування страхового ринку інших держав може не дати бажаного результату. Голова МОЗу
О. Квіташвілі запевняє, що, будуючи національну модель охорони здоров’я, Україна не братиме жодної країни за основу. Такий підхід, на його думку, радить думати не штампами, а результатами: дивитися, як це зробили в інших країнах, брати найкращі блоки, вбудовувати їх у свою модель.Такою ж була і рекомендація світового банку та ВООЗ, які є координаторами дорадчої групи, працючої над стратегією реформи. Відомо, що Україна, здійснюючи ринкові трансформації в медичній галузі, розглядає можливість введення загальнообов’язкового медичного страхування, та, скоріше за все, буде прагнути сформувати змішану бюджетно-страхову систему фінансування охорони здоров’я, яка отримала позитивну оцінку на обговореннях у колах фахівців. Паралельне існування громадської та приватної медицини сприятиме виникненню конкуренції, у хворих з’явиться можливість вільного вибору лікаря й закладу, що є правом громадян у демократичному світі, а держава контролюватиме підготовку кадрів і ціноутворення медичної допомоги. Так, державна охорона здоров’я утримуватиметься за рахунок держави і надаватиме громадянам України гарантований обсяг медичної допомоги. Усі, кого не задовольнить ця підсистема, зможуть або реалізувати себе (медичні працівники), або отримати медичну допомогу (пацієнти) у громадських і приватних медичних закладах. За таких умов пацієнт поступово ставатиме рівноправним партнером лікаря та держави у збереженні свого здоров’я.
Поряд із цим, щодо пропозицій вищезгаданого реформування, доволі часто лунають критичні відгуки. У Національній медичній палаті зауважують, що впровадження страхової медицини покладе на плечі украинців тягар подвійних податків. Голова відомства С. Кравченко порівнює українські реалії зі словами М. Тетчер, яка свого часу говорила: «Великобританія не настільки багата держава, щоб вводити страхову медицину». «У нашому випадку влада просто черговий раз намагається перекласти проблеми на кишені громадян», – вважає С. Кравченко. Він також підкреслює, що в 49-й статті Конституції України чітко визначено: медична допомога в нашій державі є безкоштовною. Тобто своїми податками ми вже все сплатили. Натомість нам же пропонують заплатити ще раз, але вже в страхову компанію. Разом з тим С. Кравченко вважає це питання дискусійним і не виключає, що практика страхової медицини – гарне нововведення, та, за його словами, небезпека полягає в тому, що не ясно, яким чином воно буде впроваджуватись в українській дійсності.
Проте, зауважимо, що розробниками стратегії цього разу таки передбачені доволі чіткі механізми для можливості здійснення належного фінансування медичної галузі. Ними усвідомлена та прописана необхідність таких важливих кроків на шляху підготовки реформування, як інформатизація усієї сфери з введенням персоніфікованої системи обліку фінансових потоків усіма страховиками та впровадження медико-економічних стандартів надання лікувальної допомоги. А от наскільки реальним буде втілення цих механізмів покаже тільки практика. Більшість фахівців солідарні в одному: при проведенні «згори» реформ існує імовірність заразом поламати вже існуючу систему там, де вона лишалася дієвою. Тож чиновникам завжди треба пам’ятати про небезпеку проведення реформ заради реформ.
Отже, попереду на країну чекає болючий процес одужання вітчизняної системи охорони здоров’я. І, враховуючи, що глобальною проблемою в Україні й надалі залишається відсутність єдиної політичної волі та бачення вектора шляху розвитку нашої держави як органами центральної законодавчої і виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування (що унеможливлює ефективне здійснення будь-якої реформи в державі), а сама підготовка до здійснення викладених у стратегії реформувань є надзвичайно трудомісткою, наразі стає зрозумілим: для позитивних зрушень нам будуть потрібні час і терпіння
(Матеріал підготовлено з викристанням інформації таких джерел: Дзеркало тижня. Україна (http://dt.ua/ECONOMICS/ukrayinci-nazvali-pershochergovi-reformi-doslidzhennya-160271_.html), Газета Верховної Ради України «Голос України» (http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=369892), Персональний сайт Ольги Богомолець (http://www.bogomolets.com/ua/news/893-v-komiteti-okhoroni-zdorov-ya-prezentuvali-natsionalnu-strategiyu-reformuvannya-medichnoji-galuzi), «Фориншурер: медицинское страхование» (http://med-insurance.com.ua/review/345), Право і здоров’я (http://agency-lawmed.org/chogo-ochikuvaty-vid-medychnoyi-reformy-v-ukrayini/), спецілізований сайт для лікарів «Ваше здоров’я» (vz.kiev.ua), Ракурс (racurs.ua); http://moz.gov.ua; http://healthsag.org.ua).
Немає коментарів:
Дописати коментар