Останні дев’ять місяців з моменту окупації Кримського півострова принесли багато змін у життя його населення, призвівши до ряду правових колізій, серед яких своєю резонансністю останнім часом вирізняються питання дотримання прав його жителів.
Ситуація спровокована, по-перше, опозиційністю частини кримчан щодо окупаційної адміністрації та наростанням репресивних заходів щодо них з боку останньої. По-друге, тим, що українське законодавство передбачає в ряді випадків ширші права громадян, ніж російське, в умовах якого вимушені існувати мешканці Криму. Відповідно, кримчани, навіть лояльні до окупаційного режиму, дедалі частіше потрапляють у свого роду «ножиці прав». Ідеться, наприклад, про свободу слова, зборів, навіть, як показує кримська практика, віросповідання – тиск на мусульман-киримли можна розглядати не лише у власне політичному контексті, а і як дискримінацію за релігійною ознакою.
Отже, сьогодні експерти й громадськість констатують серйозні суперечності, що стосуються всіх жителів Криму: як тих, які вважають себе громадянами України, чи навіть прийняли російське громадянство, але не можуть (не хочуть) існувати в умовах російського обмежувального законодавства, так і тих, хто вважає себе громадянином РФ та абсолютно лояльний до окупаційної адміністрації. У будь-якому випадку, з точки зору українського й міжнародного права, ідеться про громадян України, чиї права порушуються нав’язаними їм кримськими чи російськими законами.
Спроба легалізації кримської «самооборони»
Досить резонансним документом спірної правової природи, ухваленим місцевою владою Криму, є «закон» «Про народне ополчення – народну дружину Республіки Крим» , за який нелегітимний парламент Криму, переіменований у «державну раду Республіки», проголосував ще в червні. Документом, як випливає з оцінок правозахисників, з одного боку, зроблено спробу заднім числом легалізувати участь цих міліарних утворень у захопленні Криму РФ. Як зазначає з цього приводу експерт «Майдану закордонних справ» , головний редактор порталу BlackSeaNews А. Клименко, кримчан під час анексії «били, катували, вбивали (деяких так і не знайдено)», і все це, виходячи із «закону», «з метою захисту інтересів Республіки Крим у стані крайньої потреби».
Водночас ідеться про спроби надання бойовикам «правового статусу» для використання в умовах продовження перерозподілу власності та наростання невдоволення окупаційною адміністрацією на півострові. Так, за висновком координатора Кримської польової місії в Україні та керівника Центру громадянської просвіти «Альменда» О. Скрипник, документ, «по суті, легалізує це парамілітарне формування». Правозахисниця наголосила, що незважаючи на те, що «кримська самооборона» причетна до викрадень людей, вбивств, захоплення власності, розгону мирних зібрань, нападів на журналістів, ніхто не був притягнутий до відповідальності, більше того, «самооборона» не тільки не була розформована, а й отримала статус юридичної особи та бюджетне фінансування. При цьому вона констатувала зростання кількості випадків, коли бійці «кримської самооборони» беруть участь у захопленнях комерційної власності. За даними ЗМІ та повідомленнями жителів Криму в соцмережах, і «кримська самооборона», і «народне ополчення» системно фігурують як учасники викрадень та переслідувань як кримських татар, так і проукраїнських активістів; переслідування деяких журналістів і перешкоджання журналістській діяльності; як учасники в нападах на храми Української православної церкви Київського патріархату, системних обшуків у мечетях, будинках лідерів кримських татар.
Не виключено, наголошують експерти, що саме цей документ може в майбутньому стати свідченням того факту, що представники кримської окупаційної адміністрації несуть персональну відповідальність за злочини, що намагаються приховати за формулою «з метою захисту інтересів Республіки Крим у стані крайньої потреби».
Проблема «подвійного громадянства» у світлі положень російського законодавства
Перебування Криму в правовій «сірій зоні» спровокувало ряд проблем із статусом мешканців півострова. По-перше, проблемою залишається так зване «автоматичне» отримання російського громадянства. Нагадаємо, громадяни України, які проживають у Криму, після підписання «договору» про прийняття півострова до складу РФ автоматично набули російського громадянства, якщо впродовж місяця не повідомили офіційно про збереження українського. Для більшості кримчан справа владналася отриманням російського паспорта (досить часто – із збереженням українського, при тому що Україна визнає всіх таких власників двох паспортів своїми громадянами). Інший варіант – офіційна відмова від набуття російського громадянства. У цьому випадку йдеться про обмеження прав українців в окупованому Криму: на території півострова вони матимуть статус іноземних громадян і повинні проходити процедури легалізації відповідно до російського законодавства, що, у свою чергу, матиме наслідком обмеження в працевлаштуванні та в перетині кордону, ризики видворення з півострова – у випадку неможливості вчасно отримати міграційний статус (черги для міграційного обліку у ФМС є масовими, тому така загроза зберігається).
На сьогодні маємо справу з декількома досить резонансними випадками, коли йдеться про насильницьке позбавлення українського громадянства, –міграційна служба РФ наполягає на тому, що всі жителі Криму, які не подали заяви про збереження громадянства України, його втратили. Ця проблема стоїть особливо гостро, коли йдеться про застосування проти кримчан репресій. Так, 28 січня стало відомо, що суд Сімферополя відмовив О. Кольченку (нагадаємо, кримчанин не подавав заяви на збереження українського громадянства, але й не одержував російський паспорт) у збереженні громадянства України, незважаючи на те, що позбавлення громадянства й прав іншої країни суперечить законодавству України, міжнародному праву й закону про громадянство РФ. Як відомо, кримський активіст О. Кольченко був арештований у Сімферополі 16 травня 2014 р. та етапований до Москви, у СІЗО «Лефортово». Слідчі ФСБ обвинувачують його, а також ще декількох жителів Криму, серед яких український режисер О. Сенцов (перебував у слідчому ізоляторі й також не мав змоги відмовитися від російського громадянства), в організації й участі в терористичному співтоваристві, підготовці теракту на території півострова. Незважаючи на те що О. Кольченко та О. Сенцов вважають себе громадянами України, слідство продовжує наполягати на їхньому російському громадянстві.
Найменш серйозною проблемою правозахисники називають загрози, пов’язані з вимогами російського законодавства (нагадаємо, з високою вірогідністю більшість жителів Криму мають і російські, і українські паспорти) щодо обов’язкового повідомлення про наявність другого громадянства – для жителів Криму, які залишаються громадянами України, дію цієї норми відклали до 2016 р., однак, як припускає юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Д. Свиридова, це відтермінування може бути знятим у будь-який момент. «Неповідомлення про наявність другого громадянства тягне для громадян не просто відповідальність, а кримінальну відповідальність у вигляді штрафу від 200 тис. р., що еквівалентне 60 тис. грн, або громадським роботам до 100 год. А повідомлення із запізненням тягне за собою адміністративну відповідальність і штраф до 1 тис. р.», – наголосила вона.
Водночас експерти не виключають, що російський закон про кримінальну відповідальність за приховування іноземного громадянства в Криму не діятиме. За словами голови Українського юридичного товариства О. Березюка, цей закон носить більше пропагандистський характер, ніж юридичний: кримська адміністрація, швидше за все, намагається виявити людей, які залишилися лояльними до України й не здали свої українські паспорти. Однак особливо серйозних наслідків для українців Криму очікувати не варто, адже українська сторона ніякої інформації про громадянство жителів на території півострова не надаватиме Росії, зауважує фахівець. Із цим погоджується голова парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнародних відносин В. Пацкан. За його словами, Росія намагається вплинути на ті осередки проукраїнського населення, які ще залишилися в Криму, і змусити громадян «добровільно-примусово» відмовитися від свого громадянства.
Водночас у групі особливого ризику перебувають кримські татари, які повертаються додому з місць депортації та не можуть отримати міграційний статус. За словами осіб. Після закінчення 90-денного терміну перебування в Криму стосовно них виносяться рішення, які зобов’язують їх залишити півострів, усупереч, до речі, Указу президента РФ від 21.04.2014 р. № 268 «Про заходи щодо реабілітації вірменського, болгарського, грецького, кримсько-татарського та німецького народів та державну підтримку їх відродження та розвитку» та незважаючи на заяви влади Криму про готовність брати тих, хто повертається з місць депортації. За інформацією Кримської польової місії, у суді першої інстанції жодна справа не була вирішена на користь кримських татар, у судах другої інстанції «як мінімум одній сім’ї вдалося виграти справу».
Кримчани під тиском російських норм про екстремізм
Поширення законодавства про протидію екстремістській діяльності сильно погіршило ситуацію з правами людини в Криму. Нагадаємо, законодавство РФ містить Закон «Про протидію екстремістській діяльності» № 114-ФЗ від 25 липня 2002 р., положення якого отримали негативну оцінку Венеціанської комісії з причин непропорційного обмеження основоположних прав і свобод, передбачених ст. 6, 9, 10 та 11 Європейської конвенції про права людини та порушення принципу необхідності в демократичному суспільстві. У Законі, зокрема, немає чіткого визначення поняття «екстремістська діяльність» – це поняття визначається тільки як перелік дій, що може бути змінений (з моменту ухвалення Закону він уже двічі доповнювався). Крім того, у жодній зі статей цього Закону немає чітких визначень «екстремістських матеріалів», що, відповідно, теж можуть тлумачитися досить широко. Рішення судів в усіх подібних справах спираються на так звані «експертизи». При цьому кримінальна відповідальність настає за кримінальний умисел за розпалювання ворожнечі, заклики до екстремістської діяльності, публічне виправдання тероризму – відтак навіть пости в соцмережах можуть бути визнані екстремістською діяльністю.
На сайті Мін’юсту Росії є Федеральний список екстремістських матеріалів, що містить на сьогодні понад 2 тис. 500 назв, часто без мінімальної бібліографічної інформації про книгу. Аналогів російському списку забороненої літератури в міжнародному праві майже немає. У ряді кримінальних справ у Росії вилучені книги послужили доказом причетності до розпалювання міжрелігійної або міжетнічної ворожнечі. Крим, що за роки українського існування не мав досвіду подібних інформаційних обмежень, уже зіткнувся з російськими уявленнями про екстремізм і протидію йому. Так, поширення «екстремістської» літератури окупаційна Феміда інкримінувала кримським бібліотекам. Директор Феодосійської центральної бібліотеки була оштрафована за наявність у фондах літератури про Голодомор – книги В. Марочка «Геноцид українцiв. Серiя: Голодомори 1932–1933» (2007 р.), які були включені до Федерального списку екстремістських матеріалів під № 1154 (у списку автор зазначений як Морочко). У книзі, як вважає «прокуратура» Феодосії, «присутні спонукання до національного протесту, що може стати рушійною силою, яка призведе до зміни свідомості населення і розвитку ультрарадикальних і націоналістичних ідей».
Чи не найбільше потерпають від обшуків, аргументованих пошуком у будинках, мечетях, медресе заборонених екстремістських матеріалів (наркотиків, зброї), кримські татари.
Експерти підкреслюють, що окупаційна влада під приводом боротьби з екстремізмом воює з нелояльними жителями півострова. Центр боротьби з екстремізмом займається не стільки протидією угрупованням, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу, скільки переслідуванням громадян, які не згодні з діями влади.
Міністерство закордонних справ України констатує, що значно погіршилася ситуація стосовно кримських татар, які проживають на території окупованого Криму. Водночас голова парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнародних відносин В. Пацкан визнав, що проти громадян, які мають проукраїнську позицію можуть бути застосовані репресії чи обмеження, але українська влада надасть допомогу своїм громадянам. «Ми готові брати на себе все юридичне забезпечення, готові допомагати з позовами і апеляціями до європейських судів, – сказав він. – Європейські суди дали нам чітку позицію зрозуміти, що вони готові приймати рішення щодо окремих випадків, якщо такі будуть. Я готовий на рівні свого комітету піднімати уповноваженого з питань прав людини і наших фахівців, юристів, які готові допомагати нашим громадянам».
Отже, для мешканців Криму, правозахисників, ГО, українських політиків і дипломатів, для Української держави загалом на сьогодні найактуальнішими завданнями у сфері захисту прав кримчан є постійний моніторинг ситуації на півострові, максимально прозоре висвітлення й документування порушень, апелювання до міжнародної спільноти; паралельно – збирання доказової бази для майбутніх позовів щодо порушень.
(Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел: Кримська польова місія з прав людини (crimeahr.org); Крим.Реалії (http://ua.krymr.com); Украинская правда (http://www.pravda.com.ua); Свободная зона (http://www.szona.org); Стрічка (http://strichka.com); Вголос (http://vgolos.com.ua); Громадське радіо (hromadskeradio.org).
Немає коментарів:
Дописати коментар